Food-Info.net > Харчові продукти > Чай

Історія чаю

Походження

У Китаї п'ють чай для покращення здоров'я та задоволення в же протягом 5 тисячоліть. Відкриття чаю орієнтовно відносять до 2737 р. до Різдва Христового. Ніхто не знає, що притягувало китайців до блискучих зелених листочків рослини Camellia sinensis . Історія походження чаю затьмарена легендами, з яких найбільш відомою є легенда про імператора Шей Нунга.

Одного дня імператор Шей Нунг захотів випити гарячої води, але кілька листочків з дерева упали в його чашку. Допитливий імператор вирішив скоштувати непривабливий на вигляд напій і визнав, що він був смачним і освіжаючим.

Індійська легенда приписує винайдення чаю буддійському монаху Бодхідхармі. Після семирічного періоду безсонних роздумів він відчував втому та прагнув бадьорості. У відчаї він розжував декілька листочків з найближчого дерева і зразу ж відчув полегшення.

Тепер Індія є одним з найбільших виробників чаю, хоча до дев'ятнадцятого століття ніякими рекордами з вживання чаю Індія не була відома. Експеримент Бодхідхарми з жування чайного листа також не знайшов поширення.

Інший японський міф про медитуючого буддійського монаха Бодхідхарму описує, як він опустив свій втомлений погляд у землю від краху своїх сподівань на бадьорість. І кущі чаю виросли у тих місцях, куди дивився монах. Листя цих кущів чудотворно вилікували його втому.

Японія не є батьківщиною чаю, тому цей міф, принаймні, пояснює раптову появу чаю на японських островах. Реальність не така яскрава: на початку дев'ятнадцятого століття далекоглядний японський монах Денгіо Даіші (Dengyo Daishi) привіз насіння чаю з Китаю.

Випадковий метод приготування чаю у відкритій посудині, який приписують імператору Шен Нунгу, витримав випробування часом. Але пройшло 4000 років до того, як винайшли метод заварювання чаю, яким ми користуємось зараз.

У часи правління династії Мінґ (1468 – 1644 рр.) у Китаї почали заливати чайні листочки киплячою водою. Традиційний китайський винний глечик з кришкою поступово трансформувався у заварний чайник.

Чай

Слово «чай» (англійською мовою tea) і всі можливі варіації його звучання та написання пішли з одного джерела. «Te» означає «чай» на китайському діалекті амої (Амоу). Слово «cha» , яким благородні мандарини називали чай, також породило нові варіації цього слова.

Чай досяг Європи на початку сімнадцятого століття. Незважаючи на його лікувальні властивості, європейці віддали перевагу ароматній каві. Чай став популярним лише серед декількох аристократичних родів.

Прибуття в Європу

На початку сімнадцятого століття німецькі та голландські торговці були першими, хто привіз китайський чай в Європу. Португальці везли його з китайського морського порту Макао, а голландці доставили його до Європи через Індонезію.

Дивний напій, що прибув у суміші вантажів з шовком та спеціями, не користувався попитом. Європейці скуштували його, але віддали перевагу каві. Визнання чаю в Англії чекало аж до 1652 року, коли англійці самі почали торгувати чаєм.

Росіяни визнали чай раніше. До них чай з Китаю везли по суші верблюжим караваном.

Зі зростанням пристрасті до чаю в Росії довжина верблюжих караванів з Азії подовжувалась. Наприкінці вісімнадцятого століття кілька тисяч верблюдів у караванах по 200-300 голів одночасно перетинали Китайський кордон.

Транссибірська магістраль позбавила верблюдів важкої праці, але пам'ять про романтику того історичного періоду підтримується назвою популярної і витонченої суміші китайського чорного чаю, відомої як «Російський Караван».

Королівська підтримка

У сімнадцятому столітті об'єми продажу чаю в Європі зросли, завдяки підтримці королівських осіб.

Чаювання почало набирати обертів у 1662 році, коли англійський король Чарльз II одружився з португальською принцесою, запеклою любителькою чаю Кетрин з Браганзи. Кетрин почала пити чай при дворі з вишуканих напівпрозорих китайських чашок, і незабаром цей приклад перейняли придворні.

Чай був дуже дорогим, але він вже став модним. Раптово чаювання отримало стильність та вишуканість. Для слідкуючої за іміджем аристократії чай став невід'ємною частиною стилю.

У сімнадцятому столітті в Європі чай був важливим для здоров'я продуктом з великим потенціалом. Більша частина води була непридатною для споживання. Для тих, хто хотів уникнути хвороб, вибір був невеликим: збуджуюча чашка кип'яченої води чи пиво, яке було достатньо міцним, щоб вбити бактерії.

У Британії та кількох інших країнах чай став привабливою альтернативою пиву, яке було поширеним напоєм до сніданку. Чай не лише вгамовував спрагу, але й освіжав, бадьорив, був наповненим смаком і до того ж – безпечним для вживання.

У вісімнадцятому столітті у багатих будинках чаювання було справжньою церемонією.

Коштовне чайне листя часто зберігалося в замкненій чайниці, від якої був тільки один ключ. Один раз або двічі на тиждень господиня дому відмикала чайницю для частування сім'ї чаєм чи задля того, щоб справити враження на важливих гостей

Соціальне життя у першій половині вісімнадцятого століття стало ще більш розвиненим, кавові будинки поступилися чайним садам. Чайні сади були схожі на бачення раю: осаджені деревами алеї, прогулянки у світлі ліхтарів, музика, танці, феєрверки, добра їжа з чашкою чудового чаю.

Чайні сади були не лише місцем для розваг, це були місця соціальної рівності – у цих екзотичних ландшафтах могли прогулюватися разом і королівська сім'я, і прості маси.

(Джерело)

Протягом дев'ятнадцятого століття споживання чаю збільшувалось з неймовірною швидкістю. Мода на чай і зниження цін на нього створили попит, який нелегко було задовольнити. Щоб зруйнувати монополію Китаю, торговці шукали можливості для постачання чаю з Індії.

Індія

На початку дев'ятнадцятого століття споживання чаю зросло настільки, що Східно-Індійська Компанія почала шукати нові джерела для постачання чаю. У ті часи монополістом вирощування чаю був Китай, тому розв'язання проблеми бачилося у вирощуванні чаю в інших місцях.

Перші експерименти з вирощування китайського чаю з насіння були поведені в Ассамі, північно-східному штаті Індії. Вони не були вдалими, хоча таке ж саме насіння згодом добре росло в районі Дарджилінгу, міста на півночі Індії.

Пізніше, у 1820 році, ботаніки виявили деякі невідомі раніше дерева в Ассамі. Вони відправили проби листків до Лондона на аналізи. Проби були відразу ж ідентифіковані як чай – рослина, до того не відома в Індії, і чайна індустрія у цій країні розпочалася.

Пакування

.До 1826 року чай завжди продавався на вагу. Відсутність упаковки давала можливість безпринципним торговцям фальсифікувати чай різними добавками. В 1826 році Джон Хорніман запропонував попередньо запаковані й опечатані чайні пакети, які відразу не сподобалися бакалійникам. Вони надавали перевагу традиційним способам отримання доходів. Тоді Хормітан спробував інший спосіб – він розмістив на пакетах напис про лікувальні властивості чаю і продавав свій чай фармацевтам і аптекарям. Вони та їхні клієнти набагато краще сприйняли таку пропозицію.

Кажуть, що одноразові чайні пакетики ввійшли в історій як випадок. В Нью-Йорку чайний імпортер Томас Салліван вислав проби чаю своїм споживачам у вигляді маленьких чайних шовкових пакетиків. Споживачам дуже сподобалась зручність такої форми, і незабаром вони почали замовляли чай тільки у пакетиках.

 

Споживання чаю та його виробництво, відомі вже впродовж майже 5000 років, і тепер продовжує зростати. По всьому світу кожного року збирають близько трьох мільйонів тон чаю.

Розвиток світового ринку чаю зумовлений двома факторами. У країнах Європи чаювання – це смачний спосіб отримати задоволення від споживання безпечної питної води. У країнах, що розвиваються, бажання різноманітності та отримання насолоди від нових смакових та ароматичних відтінків спонукає розроблення та споживання нових, особливих сортів чаю.